День довкілля у зоні АТО


Група журналістів Західної України на запрошення Донецького прес-клубу побували на сході країни, відвідали кілька міст, зустрілись з бійцями передової лінії, мешканцями, що постраждали внаслідок військових дій, волонтерами, представниками місцевих адміністрацій. Приїзд групи співпав з Днем Землі, тож ми потрапили на Донеччину у період, коли скрізь проходили масові суботники та заходи, присвячені довкіллю.

 

 

Будні у невеликих прифронтових містечках кілометрах в 20-30 від лінії розмежування  майже не відрізняються від життя в мирній Україні. Різниця в тому, що це ближні тили. І постріли тут чути, але зараз не так, щоб дуже... Люди навіть звиклись з цим, радіють вже тому, що  передова не поруч. Про події боротьби за будівлю міськради чи міліції нагадують погорілі стіни з оспинами від снарядів та пусті чорні зіниці вікон.

Чомусь цих владних «погорільців» не спішать ремонтувати. Майже у кожному відвойованому місті бачиш дивний контраст – метені побілені бордюри центральної клумби з тюльпанами біля місцевого «рейхстагу», іноді з державним прапором нагорі.

 

Торецьк

Помітно, що до дня довкілля в Донецькій області готувалися. Це відчувалося не тільки в столичному зараз Краматорську, а і в провінції - невеликому Торецьку. Нещодавно це був Дзержинськ. Закон про декомунізацію та зусилля українських активістів прибрали і «вождя» з площі і колишню назву. Місто переназвали  на честь місцевої ріки - Торець. Цей тюркський топонім нагадує про степове вільне минуле колишніх пращурів торків, що з XI стріччя кочували цими просторами.

На прикрашеному, по державницькій ніні моді, постаменті з-під Ілліча хтось моделював слово, вправляючись у написанні нової назви міста. Як каже місцевий активіст, люстрації зазнали і бетонні стели з зображеннями деяких колишніх почесних громадян на центральній вулиці Торецька.

Тим часом бачимо, що багато місцян порається на прибиранні харащів. Активно метуть і військові під будівлею, де знаходиться місцевий штаб. Чекаємо на прес-офіцера та дивимось, як працюють інші. Граблі, мішки, мітли в руках бійців за півгодини нашої споглядальної медитації роблять паркан, закиданий сміттям та прикрашений екібанами з торішніх будяків, схожим на досить пристойну огрожу. Цікаво, чому це майже скрізь в Україні відкладається до сезону «суботників»? Мабуть, то робиться  для більш максимального усвідомлення магії весняного перевтілення міської природи…

 

Алея Олекси Тихого в Олексієво-Дружківці

Нам довірили саджати Олексини дерева! Це були молоді стебла грушок-паростків, які заздалегідь для такої урочистої події викопали з подвір’я батьківської хати відомого українського дисидента 60-70х Олекси Тихого. Так, Дружківка, невеличке містечко машинобудівників – батьківщина відомого правозахисника, члена Гельсинської спілки.


 

Як і водиться, за прикметами для гарної посадки зранку на цей самий День Землі зарядив дощ. А для посадки грушок – в самий раз. Нічого не вдієш, так природа розпорядилася.  Тож, мітинг з нагоди відкриття алеї Олекси Тихого, що саджали біля школи, де він у 70-ті викладав історію, проводили під парасолями. Правда, на чиновницький манер, щоб було видно гарно вишиванки на дітках, їх спочатку роздягли перед високим товариством. Та післі віршів організатори таки накинули на школярок куртки.

Саджали весело! На кожному дереві на прохання школярів прив’язали картки з іменами тих, хто саджав деревця, вказали з якого міста. Думаю, що сад приживеться, на те і дощ та день довкілля. І до того ж, приїхав з Києва і син Олекси Тихого, саджав з нами і радів.

 





Сільське життя, чудове довкілля

Побували і в дуже цікавому селі Олександрово-Калинове, що знаходиться біля міста Костянтинівка. Унікальний ландшафтний заповідник Клебан-Бик, цікава історія поселення та річка Бичок зробили це село відомим не тільки в області, а і в Україні.

Колись кілька садиб почали тут активно розвивати «зелений» туризм. І дійсно, в селі є що показати і чим пишатися. Громада відновила кілька старовинних саманних хат, створила музей історії краю, облаштувала пляжну зону на березі ріки. Тут є навіть своєрідні грязьові ванни разом з солоною ропою, обладнані місцевим активістом.

Дорогою  колеги з Тернопільщини та Франківщини дивувались місцевим родючим чорноземам. Те, що Донеччина  - потужний аграрний регіон, було для них справжнім відкриттям.

Побували журналісти в гостіх у пані Зосі. Її з подругами застали за прибиранням біля сільського клубу. Вони дуже зраділи зустрічі, колись ми відвідували це село на свята в мирний час. Були на концертах місцевого хорового колективу, майстер-класі по мотанкам на кукурудзяному качані, в музеї старожитностей.


В «зеленій» оселі нам за півгодини організували повний стіл з погребків, де хазяям, до речі і досі доводиться ховатись під час обстрілів.



Маємо надію, що на цих багатостраждальних українських землях, що квітнуть та прагнуть життя, правда переможе та настане мир. А природа сторицею віддячить людині за дбайливе ставлення та відчуття спільності.

 

Лариса Білозерова
Дружківка-Торецьк-Костянтинівка, квітень 2016 р