«Напорівський» фермер Григорій Ткаченко

«Державна підтримка фермерського руху – не більше ніж декларація», - таке твердження я почула від фермера з Чернігівщині. Фермерське господарство «Напорівське» в с. Лукашівка Чернігівського району утворилося ще під час першого реформування агросектору часів президентства Л. Кучми. Воно дає країні молоко, зерно, овочі. А також робочі місця та стабільний дохід сім’ям селян.  Працює не завдяки дотаціям, а внаслідок раціонального управління та сумлінної роботи колективу.

Європейський вектор чи латиноамериканський?

Питання підтримки місцевого сільгоспвиробника лукашівський фермер Григорій Ткаченко називає політичним. «В минулому році на агросектор державою було виділено біля 5 млрд грн, в 2018 році – 6 млрд грн. Це шалені гроші. Але малий і середній виробник не мають доступу до них, на фермерство з них планується менше п’ятої частини – один  мільярд», – каже керівник господарства «Напорівське».

Він запевняє, що розвинені цивілізовані країни фінансують  національний агросектор, свого селянина.  Там дотування сільгоспвиробника - офіційна державна політика. Хоча Григорій Ткаченко вважає цю термінологію некоректною.  «Дотація – принизливе слово, вірніше – на розвиток! Гроші виділяються на одиницю площі хазяйства, і це логічна зрозуміла схема, вона не має корупційного підґрунтя. А в нашій державі придумали таку схему, яку навіть я, людина з вищою освітою, не можу зрозуміти. Та і в міністерстві, думаю, також».

Григорій каже, що побував багато де у своїх колег. Європа побудована на невеликих господарських формах, гігантоманії та монополізму там немає. Європейський фермер, який має, наприклад, 100 га отримує допомогу в середньому у розмірі 200-300 євро (в залежності від країни) на гектар. Тобто разом 2000-3000 тисячі євро на місяць. В США також акцент на середній бізнес – американський фермер, який обробляє більше 1000 га, не фінансується державою.

В Україні такого порядку немає. Насправді виходить, що значною фінансовою підтримкою від держбюджету користуються великі агрокорпорації.

«Наприклад, в 2017 році 41% бюджетного фінансування агросектору отримало одне підприємство – «Миронівський хлібопродукт».  Я вважаю, що державники декларують європейський вектор розвитку тільки на словах. Бо що таке з’їсти 40% державних коштів? - дивується фермер, - Насправді у нас сценарій російсько-олігархічний, або латиноамериканський. Коли великі корпорації, промислові групи, а я називаю їх латифундії, отримують  майже все».

Децентралізація ініціативи

Господарство «Напорівське» створено у 2005 році. Назву підприємства у родині колишнього колгоспного агронома Ткаченка обрали від села Напорівка. У 50-ті роки під час післявоєнного укрупнення воно злилося з більшою за розміром  сусідньою Лукашівкою. 

«Спочатку було дуже важко. Багато скептицизму було з боку дружини. Люди прийняли рішення створити фермерське господарство «в штики». Колгосп довго існував, тому ніхто не хотів змін. Моє ім’я односельці асоціювали тоді з деструктивом, ніби я хочу щось поламати», - згадує Григорій Ткаченко.

Починали фермерське господарство сімейного типу на базі двох паїв – по 3,11 га від кожного з подружжя Ткаченків. Було дві корови, кінь, віз, гребалка. А ще четверо дітей.

Зараз фермерська родина разом з 19 постійними працівниками обробляють землі, утримують молочну ферму, вирощують ягідні культури. У господарстві разом з батьками працює агрономом син Ткаченків, допомагає дочка. В сезон додатково наймають робітників з сусідніх сіл.

Соціальна складова також має велике значення в організації процесу праці. На підприємстві створені санітарні умови для гігієни і відпочинку співробітників. Є де помитися, переодягнутися, побідати під час перерви - є зручні чисті приміщення.

З 1250 гектарів фермерського господарства 800 га ріллі і ще 450 га, які оформлені на ФОП Г.Ткаченка. Вирощують зернові, які гарно районовані на Чернігівщині: озиму пшеницю, соняшник, кукурудзу, горох, 40 га зайнято під картоплю. Сільгосптехніка не нова, у господарстві є власна ремонтна база та фахові спеціалісти, які доглядають за реманентом.

Серед обладнання є і таке, що створено власноруч працівниками підприємства і таке, яке придбано у вітчизняних винахідників. Особливо Григорій Ткаченко відмічає установку сортування посівного матеріалу. Вона дозволяє відсіяти неякісні семена, підвищити врожайність до 15%. Створено експериментальне обладнання лганськими спеціалістами, які після 2014 року перенесли виробництво в Запоріжжя. 

У господарстві біля 300 голів великої рогатої худоби, основне поголів’я - корови цементальської породи. За словами економістів в хазяйстви виважено планують процес виробництва, щоб добитися більшої рентабельності. Земля дуже дорога, тому  стадо зараз не випасають, а підвозять коровам готові корми. 

Є окреме віддлення для вирощування молодняка.

Продуктивність "напорівських" корів - 5-6 тисяч літрів на рік. Є сучасні доїльні апарати, які дозволяють отримувати продукцію високої якості, охолоджувач. Фермер додає: «Я бував на фермах, де отримують з корови по 10-11 тисяч літрів з триразовим доїнням на добу. Але для нас це економічно необгрунтовано. Після кожного доїння нашу автоматичну систему необхідно ретельно промити, продезїнфікувати. А це все гроші, тому поки доїмо двічі на добу».

Альтернатива і депутатство

На фермі діє установка, яка виробляє енергію з деревини.

Григорій Ткаченко ділиться, що зерносушарку італійського виробництва працювала на дизельному пальному, але  тому за допомогою колег із міста Біла Церква вдалось переобладнали її українським теплогенератором. Тепер зерносушарка не тільки не забруднює довкілля, а й виробляє енергію з місцевих видів палива. 

Картопляне сховище, яке обладнали у колишньому хліву, обігрівається альтернативним паливом. Твердопаливний котел українського виробництва виробляє енергію. В хід ідуть і місцева деревина, обрізки, горючі побутові відходи.
Ткаченко охоче розказує, що колись балотувався в народні депутати. Основою його програми було енергоефективне використання енергії та перехід з газу на місцеві види палива.

Грігорій Ткаченко продовжує працювати у цьому напрямі. Робить це послідовно. Відмовився від використання газу не тільки на підприємстві, але і вдома. Хоча фінансово може собі дозволити газове опалення.

Об’єднання громад – неминучій процес

Крім робочіх місць, господарство «Напорівське» багато робить для місцевої громади.  Доводиться ремонтувати дороги, фінансово доступний поки ямковий ремонт, допомагати з освітленням. 

«Я депутат сусідньої Іванівської об’єднаної  територіальної громади . Сам звідти, там живуть мої батьки. На жаль, Лукашівка не приєдналася поки до Іванівської ОТГ, від цього населений пункт втрачає багато можливостей», - впевнений Григорій Ткаченко. Він вважає, що процес  об’єднання неминучій. А в Лукашівці втрачають час.

За можливість познайомитися з досвідом фермерського господарства «Напорівське» Чернігівської області дякую колективу Харківського прес-клубу, який реалізує проект «Реформи в Україні очима журналістів регіональних медіа».

Лариса Білозерова