Це р. Клов після об'єднання з р. Хрещатик впадає до каналу, де несе свої води Либідь. А далі - Дніпро.


Шукати Либідь довелось за допомогою міліції. Жоден з перехожих та робітників наближчих до станції метро «Олімпійська» кафешних закладів не знав, де тут протікає річка з легендарною назвою.

 Міліції на площі біля стадіону було достатньо – ввечері футбол…

Один з правоохоронців знизав плечима, а другий підозріло подивився на мене.

- А вам навіщо туди? Місце не дуже спокійне.
- Там збирається команда, прибрати береги від сміття.

Здивувався трохи, проте направив вниз по вулиці Фізкультури в сторону «МегаМаркету». Далі пошуки цієї, колись судоходної за часів Київської Русі, ріки пішли вже швидше.

До речі, історики кажуть, що на судноплавній та повноводній Либіді в XVII сторіччі було до семи монастирських млинів, а у XIХ ст. на самій артерії вже двічі планували збудувати канал подібний до амстердамського, проте весь час щось заважало – то смерть імператора, то Перша світова.

У 1936 році після спалахів малярії, замість чистки русла від мулу, тодішня влада Києва вирішила зробити з річки головний міський колектор. Тепер, закута у бетонні береги, а місцями – труби, Либідь приймає ливневу та промислову каналізацію. Крім того, сюди спрямовано і нелегальні побутові стоки. Течія в Либеді досиль сильна, а під час повеней рівень підіймається на 2–2,5 метри. Потужні  потоки несуть з собою весь бруд і сміття, що кидають люди на берегах. Тож після спаду води все це залишається на кущах та деревах колись мальовничої ріки – прикраси Києва.

Мрію відновити «світське» життя найбруднішої малої річки в Європі плекають активісти громадського руху «Либідь Є!» Проект з такою назвою отримав премогу у спеціальній номінації фестивалю CANactions. Ландшафтний архітектор Семен Поломаний з командою колег запропонували нове бачення майбутнього Либеді як культурно-мистецького простору.

 
Завдякі ініціативній групі прибирати сміття та робити художні евенти на березі Либеді вже втретє збираються кияни та гості столиці, дорослі та діти, студенти та працюючі, громадські активісти та мешканці міста. Приділяючи свої вихідні та вільний час збереженню природної краси, сюди приходять небайдужі. Серед них екологи, архітектори, програмісти, музиканти – команда поки що не дуже велика, проте потроху розголос про події робить свою справу.



Семен Поломаний, активіст руху "Либідь Є!" вважає, що особистий приклад - найкраща агітація

Я, наприклад, вперше узнала про такий кричущій стан Либеді з чудової колективної статті «Тут могла б бути ваша річка», зробленої колективом Екоцентру. 

Тож, субота 15 серпня 2015 р. почалась з того, що придбала дві пари робочіх рукавичок та кілька об'ємних сміттєвих мішків з ручками. Коли нарешті знайшла місце збору, робота вже кипіла. Частина команди збирала сміття, арт-цех також був за роботою.

Минулого разу після прибирання учасники вирішили на знак перетворення річки на частину близького, дружнього простору, зробити на бетонному схилі уютний килим. Особисто мені його малюнок нагадує щось з трипільського чи мексиканського етно.




Килим з попередньої акції  «Розмалюй Либідь» - символ гостинності та затишку.

Цього разу виникла ідею зробити яскраву ігрову зону. Майданчик для твістеру видався найбільш вдалою задумкою.

Прибирати було нескладно, гріло те, як швидко картина змінюється на краще. Як вдячно розправляються похилі від тиском сміття гілки кущів та дерев над рікою. 


Так виглядають береги Либеді. Під час дощу вода піднімається і «прикрашає» дерева зовсім не новорічними іграшками 

До речі, після прибирання, місце виглядає досить мальвниче, один з ближніх офісів зробив на сваях над рікою площадку для релаксу співробітників з видом на канал.

Майже італійська картинка. З мосту живими колонами спускається дикий виноград.


Саме тут, нижче станції метро «Олімпійська» у Либідь вливається річка Клов, трохи вище у Клов впадає Хрещатик. Для декого з учасників було новиною, що цим відомим назвам столиця завдячує саме своїм малим річкам, закованим зараз у колектори.

Далі всі ці води 17-кілометрової Либеді потрапляють у Дніпро. Тож ніщо не береться з нічого і не зникає в ніщо. І цей глобальний закон стосується не тільки енергії, а і, як у нашому випадку – сміття і стоків.

Скло та пластик збирали в окремі мішки. Робітники Київради обіцяли вивезти їх згодом, правда, за словами організаторів, минулого разу домовитись про більш оперативний вивіз вдалось з сусідньої автомийкою.

Мішки наповнювались швидко. Серед «здобичі» були досить неочікувані знахідки: старий наплічник, килим зі шкіри, білизна, навіть костюм хімзахисту. І безліч поліетиленового дрантя та пляшок.

Після роботи учасники вдались до творчості – зробили твістер-килим унікальним. Кожен залишив свій відбиток-трафарет. Я обрала відбиток босої ноги, бо загадала бажання зробити територію такою, щоб можна буде пройти босоніж та набратись енергії від землі. Ну і, безумовно, «ЕЕ» - енергоефективність. Хай буде. Візуалізація, кажуть, працює!

 Лариса Білозерова, фото автора.