Роттердам+

Нещодавно пересічний українець довідався з вітчизняних ЗМІ, що найбільша світова біржа торгівлі вугіллям знаходиться в Роттердамі. Бо вітчизняним регулятором НКРЕКП у березні 2016 року було запропоновано визначати  ціну українського вугілля по формулі «Роттердам+», тобто як суму ціни вугілля на біржі Роттердама плюс транспортні витрати. Ця резонансна пропозиція викликала жваве обговорення в суспільстві. Тема ціни вітчизнятного «чорного золота» болюча і для гірників, і для  генерації, і для кінцевого споживача енергії.


Обговорюють це і у президента та в кабміні. «Нам необхідно розібратися, як формується ціна на вугілля, чому визначена формула «Роттердам+», який вихід є з цієї ситуації, і це необхідно зробити терміново. Я вам даю тиждень на те, щоб внести пропозиції, які будуть розглянуто презилентом та урядом, щоб врегулювати цю проблему», — сказав прем
єр В.Гройсман на засіданні кабміну 24 червня 2016 року.


В своїй публікації найбільш авторитетний незалежний експерт в енергетичній сфері Олексій Хабатюк не стільки відповідає на сакраментальні слов’янські запитання «хто винуватий» та «що робити», а розяснює ситуацію щодо підходів  формування ціни на вугілля. Аргументовано та зрозуміло для будь якої аудиторії. До того ж, свої  пропозиції Олексій Хабатюк озвучив ще до згаданого вище засідання кабміну. Цікаво, чи дослухаються урядовці до запропонованого експертом порядку дій?


Олексій Хабатюк, «Експертна Платформа з енергоефективності»

«В постанові НКРЕКП від 03.03.2016 № 289 «Про затвердження Порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії» багато формул, але лише одна із них викликала великий резонанс серед громадськості.

Це формула розрахунку ціни енергетичного вугілля, яке використовують ТЕС для виробництва електричної енергії, що продається в Оптовий ринок електричної енергії (ОРЕ),  Не вдаючись поки що в аналіз впливу цієї формули на оптову ринкову ціну електричної енергії (ОРЦ), бо він не настільки прямий, як може здатися на перший погляд,  хотілось би для початку розібратися з самою формулою та прокоментувати позиції (чи то закиди) сторін, які її обговорюють.

В цій замітці не буду навіть робити спроб знайти пояснення чи відповіді на питання, чому було обрано саме індекс API2 ARA CIF, специфікація вугілля в якому є досить далекою до потенційно (а вже й фактично) дефіцитних в Україні марок вугілля. Чи чому було обрано 12 місячне історичне осереднення біржових котувань тощо. Торкнуся лише імпортного паритету.

Претензії до регулятора

Більшість претензії до регулятора на тему «роттердам+» звелися в основному до двох:

1. В Україні «ринок» енергетичного вугілля є профіцитним і використання імпортного паритету ціни для розрахунку ОРЦ є принциповою помилкою.
2. Включення в ціну транспортних видатків призводить до завищення ціни, оскільки нічого імпортувати не потрібно (дивись пункт 1).

Щодо першого, то можна довго сперечатися за яких умов та за якими марками вугілля український «ринок» енергетичного вугілля є профіцитним чи дефіцитним. Але, як на мене, то в умовах глобалізації та застосування принципів вільної торгівлі, проти чого, наскільки мені відомо, ні учасники обговорення, ні Україна проти не виступають, не важливо якою є ринок – профіцитним чи дефіцитним за певним товаром.

Ціна товару (якщо це не унікальний товар) буде визначатися експортним чи імпортним паритетом з врахуванням витрат на логістику (без врахування особливостей квотування, податкових та митних ставок тощо). Якщо використання імпортного паритету видається помилковим на підставі того, що Україна є профіцитною, то можна говорити про експортний паритет ціни.

В такому випадку, виробник товару потенційно міг би продати товар на експорт та отримати справедливу ціну на ринку за кордоном, оскільки всередині країни ринку вугілля не існує. А його в Україні дійсно ні де-юре, ні де-факто не існує. Але, що в першому, що в другому випадку, ціна б визначалась зовнішніми чинниками. Але є одне дуже важливе «АЛЕ».
 
Якість товару! Чи відповідає за якістю товар, ціну якого ми прив’язуємо до імпортного паритету, мінімальним показникам якості товару, до якого прив’язана ціна?

Коротка відповідь: ні, не відповідає.
 
Не секрет, що енергетичне вугілля, яке постачалось протягом багатьох років та зараз на українські ТЕС має порівняно низьку якість - високу зольністю, і як наслідок - низьку калорійність, та великий вміст сірки.

Для прикладу, середня калорійність вугілля, яке спалювалось на ТЕС в 2015 році становила 5085 ккал/кг (нижча на робочу масу), зольності близько 24.5% (на сухий стан) (близько 22.1% на робочу масу) та вологості близько 10%. Вміст сірки знаходиться в досить широкому діапазоні, але в основному знаходиться в діапазоні 1.3-2.6% (на сухий стан) (1.2-2.3 % (на робочий масу)), а для більшої частини вугілля - в верхній частині цього діапазону.

Звичайно, стандартизована специфікація на вугілля, яке торгується на торгових площадках, містить набагато більше параметрів, але обрано лише ці декілька в якості прикладу.

Разом з тим, мінімальні показники якості, для вугілля ARA CIF, яке використав регулятор в якості індикативу:
- калорійність – базова 6000 ккал/кг, але не менше 5850 ккал/кг (на робочу масу);
- зольність – не більше 16% (на робочу масу);
- вміст сірки – не більше 1% (на робочу масу).
 
Українське енергетичне вугілля просто не відповідає мінімальним показникам якості товару-індикатора. І тут питання навіть не в калорійності, як може здатися на перший погляд. Проблема в високій зольності, а ще більша, - у великому вмісті сірки.

Зольність:
- знижує ефективність спалювання вугілля в котлах ТЕС (або взагалі унеможливлює його використання),
- збільшує логістичні витрати на його доставку та витрати на поводження із золошлаковими залишками,
Сірка:
- порушує ефективну роботу газоочистного обладнання та збільшує експлуатаційні витрати на обладнання, 
- не дозволяє дотримуватись жорстких екологічних вимог щодо викидів сірчистого ангідриду в атмосферне повітря.

Тому українське енергетичне вугілля з тими показниками якості, як воно постачається на ТЕС, є неконкурентним на зовнішньому ринку і це «затискає» його на внутрішньому «ринку» для спалювання на ТЕС. Окремо стоїть питання до чого призводить спалювання високозольного та з високим вмістом сірки в екологічному плані.

В разі, якщо українське енергетичне вугілля і постачалось на експорт, то з показниками якості значно вищими ніж те, що постачається на ТЕС.

Саме з цієї причини не можна вважати, що прив’язка ціни вугілля для розрахунку ОРЦ (оптової ринкової ціни - ред.) до API2 ARA CIF є релевантним. Це, швидше за все може розглядатися лише, як верхня гранична ціна вугілля.

Тому такий підхід до розрахунку ціни вугілля не відповідає потребам для яких він використаний – розрахунку прогнозного значення ОРЦ. Використання його в такому вигляді призводить до необґрунтованого завищення прогнозного значення ОРЦ.

Разом з тим, оскільки ринку енергетичного вугілля в Україні не має і з’явиться він не завтра, а працювати ТЕС потрібно сьогодні, то запровадження методики розрахунку індикативної ціни вугілля можливе, але з важливими обмовками.

Що робити?
1. Необхідно скласти прогнозний баланс енергетичного вугілля за основними марками на той самий прогнозний період, на який розраховується ОРЦ.

2. В балансі щонайменше має бути зазначено частка вугілля внутрішнього видобутку та імпортованого за основними марками.

3. Для прогнозної частки вугілля, що імпортується, розрахунок його ціни може провадитись за методикою, що аналогічна затвердженій (з врахування логістичного ланцюга) із уточненням, що для різних марок вугілля мають бути обрані більш релевантні цій марці міжнародні індекси.
 
4. Для прогнозної частки вугілля внутрішнього видобутку, розрахунок його ціни може провадитись на основі міжнародних індексів, але із врахуванням понижувальних коефіцієнтів на основі його якісних характеристик та включенням лише фактичного логістичного ланцюга територією України».
 
 
Підготувала Лариса Білозерова